Історії наших захисниць та волонтерок — це те, що дає нам силу триматися сьогодні. Редакція «Україночки» ділиться з вами надважливим матеріалом про мужність та професіоналізм жінок на війні.
Перша жінка-командир батальйону: історії успіху Лейли Абдуллаєвої
36-річна Лейла Абдуллаєва, позивний «Сарацин», нині командує ротою ударних дронів бригади Сил безпілотних систем К-2. Її шлях у Збройних Силах України — це історія незламності, ініціативності та професіоналізму. Вона стала першою жінкою в українському війську, яка обійняла посаду тимчасової виконувачки обов’язків командира батальйону. До армії Лейла працювала в IT-сфері, а нині керує командою з понад сотні бійців.
У цьому інтерв’ю Лейла розповідає про свій досвід, порівнюючи військову кар’єру з вихованням дітей, пояснює, чому її називають «бельгійською вівчаркою», хто такі «горобчики» у її підрозділі, а також ділиться думками про жіноче щастя на війні.
Шлях до командування: від IT до ударних дронів
«Я прийшла пілотесою «мавіка», потім політала на розвідувальних і важких ударних дронах. Стала командиркою екіпажу. Коли людина проявляє ініціативу, а у 2022-2023 роках стрімко розвивалася тема БпЛА, мені хотілося трошки більшого, ніж те, що було на той момент. У мене є бісова впертість та ініціативність. І, мабуть, командир вирішив, що я потягну», — розповідає Лейла про початок свого шляху. Вона отримала взвод, який сама ж і формувала, навчаючи пілотів, масштабуючи діяльність та демонструючи результати. Коли постало питання про створення полку, Лейла зважилася попросити про можливість взяти роту, і їй це вдалося.
Вибір професії: чому не медицина
Лейла зізнається, що не хотіла ставати медиком, адже вона — емпатійна людина. «Для мене було б складно пропускати через себе дуже багато поранень, багато смертей і бути відповідальною, що десь там ти когось не врятувала й могла зробити більше». Хоча домедична допомога є частиною військової підготовки, свідомий вибір бойової медицини як професії був для неї неприйнятним через велику відповідальність та складні умови евакуації.
Лідерство: приклад для наслідування
«Я не була лідеркою у школі: тиха, скромна, абсолютно невпевнена в собі аутсайдерка. А вже всередині непрофільної кар’єри в ІТ, коли потрібно було організовувати людей, я банально брала відповідальність на себе. Не тому, що це мені подобається і мені цього хотілося, а тому, що не було нікого, хто міг би зробити це замість мене», — ділиться Лейла. На війні цей досвід викристалізувався. Вона наголошує, що командир завжди має бути прикладом: «Я ніколи не віддавала й не віддаватиму наказу, якого не готова виконати особисто».
Команда: знати кожного
У підпорядкуванні Лейли — понад сто людей. Вона добре знає кожного, оскільки проводила співбесіди та особисто відбирала кандидатів. «Знаю людей на ім’я, прізвище, позивний. Умовно, хто чим займається, у кого які ситуації вдома, які проблеми зі здоров’ям», — розповідає вона. Кожен боєць має її номер і може звернутися будь-коли. Лейла проводить зі своїми людьми весь час, коли не спить, дізнаючись про їхні родини та інтереси.
Зміни у війську: гнучкість та турбота
Лейла розповідає про можливість переведення з однієї посади на іншу, якщо боєць виснажений або має контузії чи поранення. «Якщо людина у зламаному стані, її небезпечно випускати на позицію, бо в екстремальній ситуації вона може поводитися не так, як потрібно». Вона підкреслює, що посада пілота БпЛА є значно легшою, ніж, наприклад, у піхотинців чи снайперів, але визнає, що кожна людина має свою межу.
«Але в цивільному житті можна зупинитись і не робити: зайнятися медитаціями чи поїхати на Балі. А у війську, вибачте на слові, поки не здохнеш. Немає в людей можливості сказати: все, я здувся, хочу звільнитись і висаджувати чорнобривці», — додає вона, наголошуючи на відповідальності командування.
Лідерство: жорсткість заради безпеки
«Мій добрий командир — це той, у якого максимальні втрати противника й мінімальні втрати свого особового складу і своїх територій», — вважає Лейла. Вона визнає, що в ролі командирки може бути «жорсткою і нестерпною», адже її головне завдання — зберегти життя своїх бійців. Вона навчається на прикладі військової історії, вивчає біографії лідерів та аналізує успішні операції.
Кар’єра та особисте життя
Через адміністративну роботу Лейла тепер менше літає сама, що є для неї складним викликом. «Мені досі соромно, що я тут, а не там», — зізнається вона. Нагороду орденом Богдана Хмельницького III ступеня вона вважає спільною нагородою всього підрозділу за їхні успішні операції.
Лейла навчає своїх бійців, яких називає «дітьми» або «горобчиками», бути кращими за себе. «Я вірю в них більше, ніж їхні батьки вірили в них у дитинстві», — каже вона. Щодо особистого життя, то Лейла не у стосунках і вважає, що романтику та чесну співпрацю в одному підрозділі поєднувати складно. «Любов прийде і на печі знайде», — цитує вона бабусину мудрість.
На питання про власні потреби, Лейла відповідає: «Я — людина, не тільки військовослужбовиця». Проте вона не може дозволити собі повноцінний відпочинок, бо її мозок постійно працює. «Мені треба працювати до ригачки. От тоді в мене все добре», — жартує вона, порівнюючи себе з бельгійською вівчаркою.
Її радість — це можливість подивитись фільм, почитати книжку або поїхати на мотоциклі, коли є час. Досвід екстремальних видів спорту, зокрема мотоспорту, навчив її дисципліні, витривалості та вмінню приймати свої помилки, що є неоціненним у військовій справі.
Слово редакції: Дякуємо кожній українці, яка сьогодні наближає нашу перемогу на фронті чи в тилу. Ваша мужність надихає світ. Пишаємося!
Оригінал статті: hromadske.ua