Редакція «Україночки» вирішила розібратися в історії, яка сколихнула суспільство: прикута до ліжка киянка звернулася до притулку для тварин. Ця ситуація виявилася не такою простою, як здавалося на перший погляд, і порушує важливі питання про самотність, відчай та соціальну підтримку.
«Готова жити з тваринами, аби тільки не в самотності»
Історія 44-річної Марини, яка через хворобу опинилася прикутою до ліжка, отримала несподіваний поворот. Перебуваючи у стані повного відчаю, киянка зателефонувала до одного зі столичних притулків для тварин з незвичайним проханням: вона хотіла б пожити серед котів чи собак, аби тільки не залишатися наодинці. Єдиною її компаньйонкою є кішка Аліса, а повсякденну допомогу надає сусідка. Цим зворушливим зверненням поділилася власниця притулку для тварин з інвалідністю Ольга Добренко, чиї слова викликали бурхливу реакцію в мережі, зібравши сотні бажаючих допомогти.
Ольга Добренко зізнається, що спочатку очікувала почути типове прохання про прилаштування тварини. Однак, коли Марина, плачучи, висловила бажання потрапити до притулку самій, це стало для неї несподіванкою. “Готова жити разом із котами чи собаками”, – сказала Марина, пояснюючи, що її діагноз – туберкульоз хребта – не дозволяє їй ходити. Її відчай та депресія були настільки сильними, що вона готова була жити з тваринами. Ольга, шокована почутим, погодилася на прохання Марини поширити її історію. Жінка також наголосила на своїй любові до тварин і відмові розлучатися зі своєю кішкою Алісою.
За словами Ольги, після кількох телефонних розмов протягом трьох днів, Марина почала поступово виходити зі свого пригніченого стану. Вона демонструвала адекватну поведінку, надсилала фото та висловлювала щиру вдячність за підтримку, що спонукало волонтерку опублікувати її історію в соціальних мережах.
Інвалідний візок, який не поміщається в ліфт
Марина розповіла Ользі, що соціальні працівники та лікарі рідко її відвідують. Нещодавно наданий їй інвалідний візок виявився незручним у використанні: його габарити не дозволяли зручно пересуватися в ліфті. “Щоб потрапити до кабіни, доводиться відкручувати одне колесо, а потім на першому поверсі знову його прикручувати. Тільки так жінка може виходити на прогулянки та потрапити, наприклад, до магазину чи аптеки”, – переповіла слова киянки Ольга.
Такий стан справ триває вже три роки. Єдиною її опорою є сусідка Олена, яка щодня знаходить час, щоб допомогти Марині: погодувати її, подбати про гігієну та нагодувати кішку Алісу. Саме Олена принесла Алісу Марині, щоб та не почувалася так самотньо. Проте, Олена також доглядає за чоловіком, який переніс інсульт, тому її можливості обмежені.
Мрії про соціум та власну справу
Незважаючи на тяжкі обставини, Марина прагне повноцінного життя. Вона створює прикраси з натурального каменю, демонструючи свої роботи Ользі. Марина мріє потрапити до пансіонату, де б могла спілкуватися з іншими людьми, навчати їх виготовленню прикрас та спільно заробляти на ліки та засоби гігієни. “Людина прагне кращого, вона хоче жити, незважаючи на свій діагноз. Марина каже, що їй дуже хочеться бути між людей – спілкуватися, щось разом робити, товаришувати. У своїй квартирі вона дичавіє і, вибачте, чекає на сусідку як на сонце, бо вона хоч з нею поговорить. Ну хіба від такого життя не буде відчаю й бажання жити з собаками?”, – зазначає Ольга.
Прикраси, які виготовляє Марина
Жінка проживає в Оболонському районі столиці. Вона висловила бажання здавати свою квартиру, щоб мати змогу жити в приватному пансіонаті, оскільки діти не мають можливості їй допомагати. “Про дітей Марина сказала мені коротко – не можуть їй допомагати. Марина розповідала, що хотіла б потрапити до приватного пансіонату, а не до державного, бо наслухалася історій про тамтешні умови. У неї була ідея здавати квартиру, а на ці кошти отримати місце в пансіонаті. Власне, наша розмова завершилася тим, що я поділилася з нею контактами такого закладу”, – розповідає зоозахисниця.
Раптове зникнення та перевірка соцслужб
Після того, як Марина погодилася поспілкуватися з представниками приватного закладу та журналістами, вона раптово перестала виходити на зв’язок. Публікація в мережі привернула увагу мерії та Управління соціального захисту Оболонського району, фахівці яких виїхали за її адресою. “Жоден із контактних номерів – ні матері, ні доньки – не відповідав. На місце, де проживає жінка, виїхали представники соцслужб, але двері їм ніхто не відчинив. Опитані сусіди розповіли, що попередньо жінка проживає у квартирі з чоловіком, який веде асоціальний спосіб життя, а її донька мешкає в селі. Соціальні працівники залишили жінці контактний номер для зв’язку. Сусідка, яка доглядає за жінкою, теж не відчинила двері”, – повідомили ТСН.ua у Територіальному центрі соціальної допомоги Оболонського району.
Ситуацію прояснила 25-річна донька Марини, Ярослава, яка разом із соціальними працівниками увійшла до помешкання. “Квартира чиста, неприємних запахів там немає, жінка доглянута та охайно вдягнута – із зачіскою та манікюром. Жінка вибачилася перед донькою, мовляв, вона була у пригніченому психологічному стані і їй потрібно було з кимось поговорити, тому і набрала притулок”, – розповіли представники центру. Вони додали, що Марина стверджує, що її слова були перекручені, і донька насправді за нею доглядає. Невідповідь на дзвінки пояснила страхом перед незнайомими номерами. “Донька жила у селі, бо у матері з’явився чоловік, а він доньці не подобався, вона з ним не могла вжитися, тому і переїхала. Зараз чоловік пішов від Марини, і донька каже, що переїде до матері, щоб доглядати за нею кожен день. Обоє запевняють, що відносини у них хороші”, – пояснили у Територіальному центрі.
Версія доньки: перепади настрою та любов
Ярослава в коментарі ТСН.ua розповіла свою версію подій, зазначивши, що під час дзвінка до притулку її просто не було поруч через роботу. “Мама, коли знервована, може телефонувати кому завгодно. На жаль, мене у цей момент не було вдома. Я до неї приїжджаю, я їй допомагаю. Є можливість скинути гроші – надсилаю. За нею доглядав її чоловік, любов її. Він її не витримав і кудись пішов. Вона залишилась сама, от і подзвонила… Я не могла у цей час приїхати, бо працювала”, – розповідає Ярослава.
Донька визнає, що стосунки між ними бувають натягнутими, але заперечує звинувачення в неналежному догляді. “Вона мене нікуди не виганяє, і я її нікуди не виганяю. Але щоб я її залишила неприбраною, чи у чомусь обділила, то такого не було. Нам допомагає сусідка Олена, у неї теж лежачий чоловік. Я можу їй довіритись і попросити подивитись за мамою, але у той вечір у неї не вийшло зайти, а мама через її перепади настрою почала дзвонити, щоб її «посадили до собачої будки». От так і вийшло, як вийшло. Я вже вибачилась перед соцпрацівниками, бо розумію, як це все збоку виглядає”, – каже Ярослава.
Що каже сама Марина: панічна атака від самотності
Жінка розповіла свою версію історії. Каже, що не ходить вже понад три роки. А стала інвалідом через те, що її вдарив чоловік, з яким вони прожили разом дев’ять років. Юрій вдарив її по хребту, після чого хвороба – туберкульоз хребта – почала прогресувати. Марина каже, що пробачила чоловіка, бо потребувала догляду, а він обіцяв, що “не залишить і буде поруч до кінця”. У цей період у Марини померли мати та батько. Тож вона далі жила з Юрієм, але, як каже жінка, він випивав та залишав її. Десять місяців тому вони з чоловіком розійшлися. Але він не зжився зі своєю новою пасією і подзвонив Марині, сказав, що готовий повернутися і все буде добре.
“Ми поговорили з дітьми – вони поїхали жити під Київ, звідки родом зять. Їм теж потрібен відпочинок, адже вже третій рік мною опікуються. Ми роз’їхалися. Все було добре два місяці. А на цьому тижні, чоловік отримав зарплату і на вихідних почав випивати, а потім пішов на роботу і пропав, не телефонував. Потім прийшов пізно і п’яний. Ми не сварилися, але виявилося, що і з моєї картки зникли гроші, він їх витратив, а потім знову пішов і пропав. Я знаю куди – до іншої жінки. Все це збіглося в один момент і на мене напала моментальна паніка”, – розповідає Марина.
Жінка зателефонувала до притулку через відчай, який її охопив: вона безпомічна у квартирі, чоловік пішов, донька за містом, сусідка у той вечір не прийшла. “Все якось збіглося в моменті. Почалася істерика та паніка, а ще мене доймав пролежень на спині. Я набрала у пошуку «притулок» і зателефонувала на перший номер, який висвітився, а виявилося, що це притулок для тварин. Я розмовляла з Ольгою, попросила її про допомогу, розповіла, що лежача та про свій діагноз, обставини. Вона мені сказала, що не може мене поселити, оскільки у неї притулок для собак. Я вибачилася і пояснила, що дуже розгублена і не знаю, що мені робити. Попросила її номер соціальної служби або пансіонату, бо ніяких номерів не маю. Ольга пообіцяла допомогти і сказала, що спробує щось зробити. Я надіслала їй свої фото, але не думала, що це буде пост у мережі. Мабуть я дуже довірлива. Що Ольга написала я не читала, але не думаю, що щось погане. Словом, якось так все збіглося в одну купу”, – розповідає Марина.
Марина попросилася до притулку для собак
Вона розповідає, що не брала телефон, бо він був на зарядці і впав між столом та ліжком. Підняти його вона не могла. А в п’ятницю ввечері приїхала донька та прибули представники соціальної служби. Всі переживали, що з жінкою щось сталося. “Вони побачили, що у квартирі прибрано, живуть не алкаші. Я – не зловживаю, можу випити для настрою, але в міру під щось смачне чи пива до таран. Так і казала соцпрацівнику. Написала заяву на допомогу, також я просила соціальних працівників навідуватися до мене раз або два на тиждень, прибрати, може зможуть розробляти ноги. Я ж нічого не знала, а виявляється можна безкоштовно отримувати памперси від соціальної служби”, – зізнається Марина.
Жінка запевняє, що донька за нею доглядає, вона оформила опікунство над матір’ю та займалася оформленням її інвалідності. Уточнює, що великий інвалідний візок вони купили самі, а від соціальної служби у червні отримали другий, більш зручний для поїздок у ліфті. “Я нічого поганого не хотіла зробити і на дочку не наговорюю. Просто мені було дуже боляче від того, що залишилася одна, а поруч тільки кіт. А зараз соромно і неприємно, що така виникла ситуація”, – каже, ледве стримуючи сльози, жінка.
«Вона просто хоче відчувати себе потрібною»
Ольга Добренко також зазначає, що Марина не могла телефонувати їй у стані сп’яніння. Вона наголошує, що головна проблема Марини – деструктивна атмосфера та ізоляція. “З наших розмов я жодного разу не помітила ознак сп’яніння. Марина завжди спілкувалася адекватно, вона має мрії та плани. Але вона наче дерево, яке ріжуть, а його тримають власні корені. Уявіть: як людині, яка потребує постійного догляду, жити в атмосфері, де ти цілий день одна, та ще й прикута до ліжка, беззахисна й покинута? Від такого життя кожен може зламатися. Гадаю, вона просто хоче вирватися з цих умов – тому попросила забрати її до собак. А зараз її за це насварили. Насправді їй потрібні люди, спілкування та відчуття власної цінності. Вона повністю залежить від свого оточення. Хочеться вірити, що після цього випадку соціальні служби частіше відвідуватимуть Марину й вона справді більше не залишатиметься сама”, – підсумовує Ольга.
Під час війни багато людей потребують допомоги – хтось втратив дім, хтось здоров’я, а хтось, на жаль, життя. Після розголосу історії Марини соціальні служби обіцяють тримати ситуацію на контролі. Адже попереду складна зима, і самотні громадяни можуть зіткнутися з більшими випробуваннями. Важливо, що на проблеми жінки звернули увагу та не пройшли повз. Ймовірно, є люди, які потребують допомоги ще більше, але ця історія нагадує всім нам про важливість чуйності та взаємопідтримки.
Порада від «Україночки»:
Історія Марини підкреслює, наскільки важливо не залишати самотніх та потребуючих допомоги людей наодинці з їхніми проблемами. Навіть невелика увага, спілкування чи допомога можуть стати променем світла у їхньому житті. Зверніть увагу на своїх сусідів, родичів чи знайомих, яким може бути потрібна підтримка.
Дізнатися більше на: tsn.ua