Дитина стала частіше сумувати, відмовляється говорити про школу, а в його очах з'явилася тривога.
Іноді такі зміни списують на вік чи втому, але за ними може ховатися серйозна проблема – цькування.
Буллінг не завжди проявляється явно: кривдники діють нишком, а жертви мовчать зі страху чи сорому. Як зрозуміти, що дитина зіткнулася з агресією, і що робити, щоб її підтримати?
Перші ознаки буллінгу часто малопомітні. Дитина може різко втратити інтерес до навчання, почати “забувати” підручники або “втрачати” кишенькові гроші.
У нього псується настрій перед виходом до школи, частішають скарги на головний біль чи живіт. Іноді діти починають гірше спати, стають дратівливими чи плаксивими.
Фізичні «сигнали» теж важливі: синці, подряпини, порваний одяг чи зникнення особистих речей. Якщо таке повторюється регулярно, а пояснення звучать непереконливо — це привід насторожитись.
Головна складність у тому, що діти рідко звертаються по допомогу самі. Вони бояться, що втручання дорослих посилить ситуацію, або соромляться зізнатися у своїй «слабості».
Щоб розмовляти дитині, важливо створити атмосферу довіри. Почніть із нейтральних питань: «Як минув день?», «З ким ти сьогодні спілкувався?».
Якщо відчуваєте, що щось не так, скажіть прямо: Мені здається, ти засмучений. Можеш розповісти, що сталося? Я завжди на твоїй стороні». Уникайте звинувачень на кшталт “Чому ти не дав здачі?” – Це змусить дитину замкнутися.
Після розмови важливо діяти, але без поспіху. Запишіть усі факти: дати, імена, деталі ситуацій. Зверніться до класного керівника — іноді педагоги не помічають конфлікту, особливо якщо прихована агресія. Попросіть їх спостерігати за взаємодією дітей.
Якщо школа не діє, поруште питання на рівні адміністрації або батьківського комітету. У складних випадках слід підключити шкільного психолога. Пам'ятайте: ваше завдання не покарати кривдника, а зупинити цькування і захистити дитину.
Вдома важливо дати зрозуміти, що він не винен у тому, що відбувається. Наголосіть: «Ти маєш право на повагу. Це не твоя помилка».
Допоможіть відновити впевненість у собі — запишіть його до секції, де він зможе проявити свої таланти, проводьте більше часу разом.
Якщо тривожність не минає, зверніться до дитячого психолога. Іноді зміна школи стає єдиним виходом, але це крайній захід.
Перед переходом обговоріть з дитиною всі «за» і «проти», щоб вона не відчувала себе втікачем.
Буллінг залишає глибокі сліди, але вчасно помічений, може бути зупинений. Головне — не ігнорувати тривожні дзвіночки і показати дитині, що вона не одна.
Підтримка близьких, грамотні дії дорослих та віра у свої сили допоможуть йому подолати навіть найскладнішу ситуацію.
