Тиха, спокійна дитина, яка завжди виконує прохання батьків з першого разу, не сперечається і не вередує. Здавалося б, все гаразд. Але чи така ідеальна ця картина?
Виявляється, зайва, беззаперечна “слухняність” може бути тривожним дзвіночком, а не приводом для гордості, повідомляє кореспондент Біловини.
За видимою зручністю часто ховаються важливі речі, які не беруться до уваги.
Головна проблема – відсутність розвитку самостійності та волі.
Дитина, яка звикла беззаперечно підкорятися, не вчиться робити вибір, приймати рішення, нести за них відповідальність. Він просто чекає на чергову інструкцію.
У дорослому житті це може призвести до пасивності, невміння відстояти свої інтереси, легкої керованості з боку інших.
Ще один аспект – придушення емоцій та справжніх бажань. Постійне прагнення догодити батькам змушує дитину ховати справжні почуття: злість, образу, незгоду, страх.
“Слухняний” на вигляд, всередині він може накопичувати напругу, яка пізніше виллється в неврози, психосоматичні хвороби або неконтрольовані спалахи гніву в безпечній обстановці.
Тривогу викликає відсутність здорових кордонів. Дитина, яка ніколи не каже “ні”, не вчиться захищати свій особистий простір, свою думку. Це робить його вразливим перед тиском однолітків чи недобросовісних дорослих.
Здорова модель – це не послух зі страху чи бажання догодити, а співпраця. Коли дитина розуміє чому потрібно щось зробити (а не просто “бо я сказав”), коли його думка враховується, коли вона може в допустимих рамках висловити незгоду та обговорити її.
Так формується критичне мислення, впевненість у собі, повага до себе та інших.
Важливо розрізняти послух як наслідок довіри та поваги до батьків і послух як вияв страху чи пригніченої волі.
Спостерігайте: чи запитує дитина? Чи сперечається (конструктивно)? Чи вміє відмовляти? Чи висловлює свої бажання? Якщо відповіді “ні”, можливо, варто переглянути підходи.
Виховання сильної, самостійної особи іноді складніше, ніж виховання просто слухняної. Але це інвестиція у щасливе майбутнє дитини.
