Мало хто знає, що в епоху розквіту знімних накрохмалених комірців, наприкінці XIX століття, багато чоловіків по всій Європі почали періодично помирати, мабуть, найбезглуздішим чином, інформує Ukr.Media.
Навіть на початку XX століття накрохмалені та целулоїдні комірці так часто ставали причиною смерті чоловіків у некрологах на перших шпальтах найпопулярніших газет, що місцеві жителі в Німеччині навіть дали прізвисько цим комірцям, назвавши їх vatermörder (у перекладі українською "батьковбивця").
Але чому? Яким чином всім нам добре знайомий шматок тканини міг убити дорослих і шанованих чоловіків?
Для початку невеликий екскурс в історію
На початку XIX століття денні чоловічі сорочки так само, як і нічні, мали схожі параметри, одягалися через голову і зазвичай виготовлялися з білого мусліну (легкого і повітряного матеріалу з тонких, туго скручених ниток бавовни).
І якщо тепер носіння білосніжної бавовняної сорочки не є чимось екстраординарним, то в XIX столітті накрохмалена білосніжна сорочка з високим коміром була символом статусу.
Щоб підтримувати сорочку в ідеальному стані у забруднених індустріальних містах Європи, її потрібно було постійно прати або змінювати на нову. Це вимагало значних фінансових витрат — як на придбання додаткових сорочок, так і на засоби для прання (мило, крохмаль) та саме прання. Такі витрати могли собі дозволити лише заможні люди та представники середнього класу. Адже сорочка швидко бруднилася в умовах тогочасних міст, тож без регулярного догляду неможливо було зберегти її охайний вигляд.
Це означало, що у середньостатистичного чоловіка, який щодня носив білосніжну сорочку, було багато сорочок, ймовірно, по одній на кожен день, а також те, що у нього був обслуговуючий персонал, який відповідав за прання його одягу.
Поява знімних комірців
У XIX столітті прання у небагатих людей зазвичай проводилося один раз на один або два тижні і тільки після того, як накопичувалася гора одягу. Зазвичай у понеділок брудний одяг замочували, у вівторок прали, в середу крохмалили, у четвер прасували, а в п'ятницю провітрювали. І намагалися економити на витратних матеріалах.
Саме це спонукало домогосподарку Ханну Монтегю винайти знімний комір у 1827 році. Вона була небагата і втомилася прати одяг чоловіка, якому щодня потрібно було виглядати показно серед його колег вищого соціального статусу.
Документально підтверджено, що саме домогосподарка Ханна Монтегю відрізала комір від сорочки свого чоловіка, щоб окремо прати його, крохмалити і пришивати назад. Почистити знімний комір виявилося швидше, дешевше і простіше, ніж всю сорочку. Адже манжети і коміри на чоловічій сорочці XIX століття були єдиними частинами, виставленими на загальний огляд, тому їх можна було відрізати, випрати, накрохмалити і пришити назад навіть до брудної сорочки, створивши вигляд того, що сама по собі сорочка чиста.
Місцевий бізнесмен з міста Трой, на сході штату Нью-Йорк, дізнавшись про це від самої Ханни Монтегю, вирішив запозичити її ідею і почав виробляти знімні коміри для чоловічих сорочок у промислових масштабах. І вже приблизно в 1830-х роках у продажу з'явилися перші знімні коміри, які прикріплялися до сорочки за допомогою пари заклепок.
Популярність таких знімних комірців швидко поширилася по всьому світу, особливо серед зростаючого класу офісних працівників, які незабаром стали відомі як "білі комірці". Це були чоловіки середнього класу, часто холостяки, яким було ніколи прати свої сорочки. Замінити брудний знімний комір на чистий без необхідності купувати зовсім нову сорочку або кілька днів прати і сушити її — це швидкий і економний спосіб виглядати показно в міському середовищі щодня (без шкоди для свого бюджету).
Чому знімний комір прозвали "батьковбивцею"?
У 1870 році з целулоїду (пластмаси на основі нітрату целюлози) почали виробляти дешевші і надзвичайно жорсткі знімні коміри, які можна дуже легко чистити простим милом і водою замість складного процесу накрохмалювання бавовняних комірців.
І хоча целулоїдний матеріал відмінно зберігав форму коміра, у нього були і деякі недоліки. Одним з таких недоліків було те, що цей матеріал не міг розтягуватися, що було не найкращою якістю для коміра, затягнутого навколо шиї.
Саме через такий комір у 1871 році стався перший нещасний випадок: син, що повернувся додому, кинувся обіймати батька. Під час обіймів син випадково торкнувся оком кінця батькового целулоїдного коміра і незабаром помер від ускладнень через запалену рану.
А в некролозі Джону Круці в 1888 році, знаменита американська газета написала: "чоловік у дорогому костюмі сильно напився, сів на лавку і заснув. Його голова впала на груди, а потім він помер через асфіксію, оскільки його жорсткий целулоїдний комір зупинив потік крові по вже звужених венах".
У 1912 році від аналогічної ситуації (удушення) через знімний целулоїдний комір помер ще один чоловік на ім'я Вільям Ф. Діллон, коли напився і заснув в одному англійському барі.
Але звичайно помирали чоловіки не тільки від целулоїдних комірців, бували і випадки, коли нещастя траплялося і з чоловіками, які носили накрохмалені коміри. Наприклад, подібний випадок стався ще в 1860-х роках, коли чоловік помер через алергію, в результаті чого у нього розпухла шия, а накрохмалений жорсткий комір так щільно обтягував шию, що перекрив йому доступ до кисню.
Смерті, пов'язані зі знімними комірцями траплялися досить часто, особливо з чоловіками через алкогольне сп'яніння, тому німці навіть дали цим комірцям негласне прізвисько "батьковбивця".
До 1928 року принц Уельський публічно засудив сорочку зі знімними комірцями, віддавши перевагу сучасним сорочкам з уже пришитими м'якими комірцями.
Представники молодого покоління підхопили цю моду і стали поголовно носити сорочки з м'якими комірцями, а доступність прання для людей будь-якого соціального класу посприяла тому, що тепер сорочку без шкоди для бюджету можна було легко випрати і висушити в будь-який час (знімний комір став рудиментарним елементом).
Вже в 1937 році відомий журнал відзначив, що до середини тридцятих років знімний комір вийшов з моди, оскільки був витіснений традиційними стійко-відкладними комірцями, фактично перетворившись на стандарт для чоловічого ділового одягу.
Джерело: ukr.media