Двері садка для когось вона відкриває світ ігор та друзів, а для когось стає справжнім бар'єром, за яким починаються сльози та відчайдушне “Не хочу!”.
Коли дитина щодня упирається і плаче перед садком, батьки вимотуються і страждають питанням: це серйозний страх, з яким треба розбиратися, чи просто примха і небажання підкорятися?
Розмежувати ці дві речі – перший крок до вирішення проблеми.
Каприз і страх можуть виглядати схоже: плач, крик, чіпляння за маму. Але причини та глибина переживань – різні. Каприз частіше ситуативний і виборний.
Дитина може нити “Не хочу в садок!”, але, опинившись там, швидко включається в гру і забуває про своє “не хочу”.
Він може вередувати, якщо не виспався, якщо вдома залишилася цікава іграшка, якщо в садку чекає нелюбиме заняття або просто тому, що хочеться побути з мамою.
Відмова йти в садок у цьому випадку – спосіб досягти свого тут і зараз, спроба маніпуляції. Поведінка змінюється залежно від обставин: сьогодні плаче, завтра, якщо пообіцяли щось приємне, йде спокійно.
Страх – це глибока емоційна реакція, справжній стрес для малюка.
Він постійний та стійкий. Дитина не просто плаче вранці – вона може погано спати вночі, відмовлятися від їжі, стати замкненою або, навпаки, надмірно збудливою, у неї можуть з'явитися нав'язливі рухи або навіть енурез.
Його тривога не минає, навіть коли він опиняється у групі. Він не грає, сидить у куточку, не відпускає вихователя, може плакати тихо та постійно, боятися інших дітей чи гучних звуків.
Його “Не хочу!” – це крик душі, сигнал про реальний дискомфорт чи навіть травму.
Причинами такого страху можуть бути труднощі адаптації (занадто різке розставання з мамою), конфлікти з іншими дітьми (його кривдять, забирають іграшки), негативний досвід (різкі окрики вихователя, покарання, відчуття безпорадності), або просто несумісність темпераменту дитини з шумною, насиченою.
Як зрозуміти? Спостерігайте за “інтенсивністю” і “постійністю” реакції, за “фізичним станом” дитини (апетит, сон, нетримання) і за її “поведінкою всередині садка” (оповідання вихователя безцінні).
Капризна дитина частіше заспокоюється після відходу батька. Переляканий – залишається у напрузі надовго.
Що робити? При примхах важливі спокійна впевненість, чіткий ритуал прощання, позитивний настрій та послідовність: “Зараз ідемо в садок, увечері я тебе заберу, і ми…”. Не піддавайтеся на маніпуляції, але й не лайте.
При справжньому страху дійте м'якше.
Поговоріть із дитиною, спробуйте з'ясувати, що саме її лякає. Зменшіть час перебування у садочку, якщо можливо. Створюйте позитивні асоціації (гра дорогою, маленький секретик у кишені).
Обов'язково поговоріть із вихователем про ваші спостереження, попросіть його бути особливо уважним. У складних випадках не бійтеся звернутися за консультацією до фахівця.
Головне – не ігноруйте сльози. За ними завжди стоїть причина: або потреба в м'якому, але твердому керівництві (каприз), або сигнал про справжню проблему, яка потребує вашого розуміння та підтримки (страх).
Ваша чуйність і терпіння допоможуть малюкові переступити через поріг садка з меншою тривогою.
