Якщо текст треба вивчити швидко та надовго, без образів не обійтись. Їх треба створити та зафіксувати.
Припустимо, потрібно вивчити вірш, у якому чотири строфи по чотири рядки.
Запишемо перші літери слів, щоб не замінювати їх синонімами. Вийде 16 рядків, у кожному щось на зразок буквеної формули.
Тепер малюємо біля строф картинки. На деталях не зосереджуємось. Потрібен символ, а не живопис та графіка. Малюнок не на виставку, нехай буде швидким та схематичним.
Тепер здійснюємо першу спробу відтворення з пам'яті.
Цілком незрозуміло, що означає якась буква. Великими літерами фіксували значні частини промови, малими – прийменники та спілки, але що таять великі літери?
Пофарбуємо їх. Дієсловам – свій колір, іменникам – свій. Надамо кольору займенникам, прислівникам, прикметникам. Тепер зрозуміло, що в «дме вітер пустотлива» дія на малюнку зі штормом починається на «Д», і згадувати фразу набагато легше.
Спробуймо знову відтворити текст. Вже дещо виходить, але хочеться докладніших підказок. Нехай будуть деталі. Знову малюємо. Без зайвої старанності, інакше підготовча робота займе непробачно багато часу.
Буквені формули прив'язуються до підказок. Штормик на ім'я ДВО – це «дме вітер пустотливий». В умі відбувається щось на кшталт утворення нових понять. Робота звична, йде легко.
Після пари повторів слова течуть легко і плавно, паралельно до них змінюються образи. Послідовність зміни образів має добре вкластися у пам'яті. Тому повторюємо і повторюємо на втіху.
«Зубр» має бути поруч, бо якщо щось забудеться, а підглянути не вдасться, то це викличе роздратування, і бажання повторювати та пам'ятати поступово зникне. Копії «зубрів» бажано накопичувати в одній папці. З одного боку аркуша – повний текст, з іншого – «зубр».
Якщо закладене на згадку потрібно постійно, як співаку – пісня, то діставати «зубрів» і заповнювати білі плями треба періодично і постійно. Припустимо, першого числа кожного місяця. За кілька років у пам'яті накопичаться гігантські запаси точно відтворюваних текстів. Вони корисні артистам, філологам, юристам.
Зубріння з «зубрами» заразливе: побачивши ефективний прийом, багато хто починає його переймати. Можна створити спільну бібліотеку зубрів. Загальнокласну чи сімейну.
Особливо цікавими є «зубри» як сімейна традиція. Пушкін по «зубрах» прабабусі запам'ятовується інакше, ніж за своїми власними. Вибір текстів, почерки та малюнки предків – це скарб роду.
Ідея виникла давним-давно побачивши батьківських конспектів. Найакуратніші записи з малюнками зберігаються у будинку як реліквія, й у дитинстві дещо їх запало на згадку. Зрозуміла завдяки тексту схема витягується з пам'яті разом із підкресленими словами і притягує нові знання. Напрочуд приємно відкривати ці конспекти і ніби переноситися до рідної школи на урок, де все було цікаво та зрозуміло завдяки давнім дошкільним заготівлям.
А ось і мої заучування – цілий том Мандельштама перетворено на перші літери, і підкреслені ті поєднання, які означали особливо багато. Беру листки в руки – і опиняюся в сонячних днях юності, коли в порядку речей було спілкування цитатами з Ахматової, Цвєтаєвої, Пастернаку, Мандельштама. Якось розмовляли з Караченцовим, і після розбору поезії Пастернака він заговорив про потоки образів. Течуть слова, як річка, і тікають образи, як хмари, а вітрильник свідомості цих хвиль під цими хмарами управляє собою, підкоряючись вітру волі і підставляючи йому вітрило своєї душі.
Знати багато найкращих слів і плисти по їх течії, милуючись образами, виходить при читанні, але ми рідко перечитуємо навіть найкращі книги. По-справжньому живе у душі завчене напам'ять. Наші «зубри» та «зубрики» – це приємна забава, яка на все життя забезпечує вітрилові душі простір під чистим небом уяви.
І не забуватимемо, що всі ми – майбутні бабусі та дідусі, яким належить чимось займати онуків під час довгих щоденних гулянь. Так що техніка зазубрювання за допомогою мальованих «зубрів» корисна для всіх, а не тільки для школярів з вічним завданням запам'ятати за один вечір «Скажи дядько, адже недаремно…», «Мій дядько найчесніших правил…» або з самостійно відібраною поезією:
Спробуй заячий послід!
Він – ядрений! Він пройме!
І куди цілющі меду,
Хоч до смаку і не мед.
Він на смак хоч і крутий,
І з нього, буває, мруть,
Але які виживають
Ті до старості живуть!
