Зациклюєтеся на бездоганному прибиранні іграшок чи ідеальних оцінках дитини? Можливо, ви не просто вибагливий батько, а носій небезпечної установки.
Психологи попереджають: прагнення до досконалості часто переростає у руйнівну силу, повідомляє кореспондент Біловини.
Батьки-перфекціоністи ігнорують можливості дитини, фіксуючись лише на бездоганному результаті. Їхні вимоги найчастіше продиктовані соціальними мережами чи сімейними міфами про незаперечні досягнення.
Такі дорослі демонструють постійну критику, гіперконтроль та патологічний страх помилок. Їхня похвала звучить знецінюючим: «Непогано, але міг би краще», — підкреслює експерт.
Основна причина батьківського перфекціонізму – дитяча травма, де кохання доводилося «заробляти» успіхами. Друге джерело – власна нереалізованість та спроба прожити амбіції через дітей.
Небезпечна форма – нарцисичне розширення, коли дитина стає інструментом підтвердження батьківського значення. Його перемоги перетворюються на наркотик для дорослого его, позбавляючи дитинство самостійності.
Інша крайність – гіперопіка, де завдання виконуються замість дитини заради бездоганності. Це позбавляє його права на помилку та природний досвід, критикує Хохлова.
Менш шкідливий адаптивний перфекціонізм із посильними завданнями, що відповідають віку. Але навіть він вимагає свідомості, щоб не скотитися до невротизму, уточнює психолог.
Головна загроза для дітей – катастрофічне падіння самооцінки. Дитина втрачає здатність оцінювати особистий прогрес, зациклюючись лише недосяжному ідеалі.
Подорослішавши, такі люди живуть у вічній тривозі та незадоволеності. Їм недоступне розуміння власних бажань або балансу між працею та відпочинком, що веде до вигоряння.
Емоційна сфера збіднюється: почуття пригнічуються як «неважливі» на тлі перегонів за здобутками. Це створює ґрунт для психосоматичних розладів, попереджає фахівець.
Розірвати хибне коло можна через зміщення фокусу з результату на процес. Відзначайте старання дитини та маленькі кроки, а не лише фінальний тріумф.
Ключове правило – формування терпимості до помилок, своїх та дитячих. Лаяти за промахи означає закріплювати травматичний сценарій, позбавляючи мотивації.
Рятівний вихід – постановка реалістичних цілей, що враховують індивідуальність дитини. Без цього навіть корисне прагнення на краще перетвориться на руйнівну зброю.
