“Якби повстання відбулося пізніше, під час війни, нам не було б зброї” – Тетяна Чорновіл

Тетяна Чорновол

У червоних штанях для сну з Міккі Маусом та чорній кофті, Тетяна Чорновол розміщує курячі крильця на пательні. Це підвальне місце, де готує екс-парламентарка, більше нагадує музейний простір: на стінах знаходяться картини різних відтінків і стилів — від оголених фігур до краєвидів. Однак це не виставковий зал, а пункт дислокації дронів підрозділу Тетяни Чорновол.

За декілька годин до цього, 46-річна військовослужбовиця та колишня політична діячка керувала оптоволоконним дроном, нищачи російську артилерійську систему. Тепер вона зняла захисні окуляри від FPV-дрона і взяла лопатку, щоб перевернути курку, яка шипить у пательні. Потрібно приготувати вечерю для її солдатів.

«Не переношу, — відповідає на питання, чи любить вона кулінарію. — Я віддаю перевагу їсти. Але щоб поласувати, необхідно готувати. Кожен виконує ту роботу, яку здатен. Наприклад, я не займаюсь прошивкою дронів. Тому, я можу приготувати трапезу».

На початку вторгнення Тетяна Чорновол приєдналася до армії як керівник взводу, який працював з українськими протитанковими ракетними комплексами «Стугна». Сьогодні їй та її підлеглим довелося освоювати також дрони, які значно частіше застосовуються в зоні бойових дій. І вона зазначає: у захисних окулярах на позиції їй зараз зручніше, ніж на трибуні в парламенті.

«Повинен зізнатися: я створена для війни. Я повністю психологічно та морально готувалася до цього», — зазначає військова.

Цього року Тетяна Чорновол могла знову повернутися до Ради: вона була наступною в списку «Європейської Солідарності» після Андрія Парубія, який загинув 30 серпня у Львові. Однак Чорновол відклала повернення. Як вона пояснює, найважливіше завдання для країни сьогодні — це лінія фронту, де вона відчуває себе на своєму місці.

Напередодні 12-ї річниці Революції гідності hromadske поспілкувалося з Тетяною Чорновол про значення Майдану в історії України, чи виправдали постмайданні лідери сподівання українців і яким може бути майбутнє нашої держави.

«Я з малечку чекала на широкомасштабний наступ росії на Україну»

Коли я починала працювати в журналістиці, ви вже були в політиці, але про вас існували історії про вашу сміливість і часом авантюрність як журналістки. Особливо запам’ятався ваш візит до «Межигір’я». Як вам прийшла в голову ця ідея?

Цей мій досвід дуже допомагає мені на війні — проводити розвідку, проникати, з’ясовувати шляхи проникнення. Тоді не було «мавіків», які могли б робити фотознімки, тому доводилося пробиратися самостійно. Я спостерігала за «Межигір’ям» здавна, відколи там з’явився Янукович. Його розбудовували багато років — спочатку він відновлював старі будівлі, потім переробляв старі будівлі резиденції, а згодом почав будувати нові. До мене надходила інформація, і потрібно було все це фіксувати.

Найкумеднішим був спосіб, коли ми літали на пристрої, що нагадував табурет. Ти сидиш, ноги просто звисають у повітрі, над тобою парашутне крило, а позаду — двигун. Ось такими були БпЛА в ті часи для журналістики. Мій товариш Осман Пашаєв знайшов пілота, який згодився пролетіти над «Межигір’ям» Януковича. Далі посадили оператора телебачення, а я сіла йому на руки. Уявіть, ми злетіли й летіли так. Летіти було далеко — з Труханового острова.

Найбільше засмучувало те, що була зима, неймовірний холод і похмура погода. Отже, не скажу, що вийшли дуже вдалі фотографії. Згодом вже можна було використовувати «мавік». Та й інші фото робити. Але тоді була тільки така можливість.

Здається, життя готувало вас до керування дронами.

Абсолютно точно. Відтоді я їх терпіти не можу. Вони зіпсували хід війни. Справжня зброя — це «Стугна»: її можна доторкнутися, підняти, відчути її вагу. А те, що літає зараз, ми називаємо бл*дськими мухами. Вони загнали нас у підземні приміщення, ми не бачимо світла, постійно переховуємося.

Ви переходите з журналістики на Майдан, у відкриту активність. Це був закономірний шлях?

Я прийшла на Майдан не з журналістики. Я пішла в журналістику з тих самих причин, що й на Майдан. Для мене завжди надзвичайно важлива була державність України. У дитинстві я писала вірші патріотичного змісту, вони були дуже примітивні, але дуже патріотичні. І я з дитинства очікувала повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Чому я обрала журналістику? Я прагнула встановлювати й відстоювати українську державність. Я хотіла бути залученою до процесів. Звісно, я навіть не могла уявити себе депутатом. Це здавалося так віддалено, так недосяжно. Але я вважала, що якщо хочу бути частиною державотворчих процесів, то журналістика може бути для мене шляхом.

Коли виникло питання, що нашу державність необхідно відстоювати, оскільки проросійський президент Янукович віддавав її росії… До речі, коли оголосили результати екзитполу, які показували його перемогу на виборах, я знаходилася в його офісі в готелі «Інтерконтиненталь» як журналістка. І зізнаюся, я побігла до вбиральні, щоб поплакати, щоб ніхто цього не бачив. Я справді сиділа там і плакала. Я сказала собі: «Ну от, Тетяно, все, ти більше не журналістка, ти — революціонерка».

Це, по суті, привело мене до Майдану. З приходом Януковича до влади я робила все, щоб Майдан розпочався.

Майдан був неминучим?

У певний момент, навіть напередодні Майдану, здавалося, що його не буде.

Ви не вірили, що люди вийдуть?

Все вказувало на те, що вони не з’являться. Хоч би що ми робили, люди не виходили. Це викликало песимізм. Ми бачили, як країна вислизає, немов пісок між пальців, оскільки ми втрачали одне за одним, а люди не підіймалися. Був момент зневіри. Але потім люди вийшли. Це було диво. За час моєї боротьби за українську державність це було не єдине диво і не єдине розчарування.

Sourse: hromadske.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *