Тихий шепіт із темної кімнати, тремтячий голосок, що кличе маму, або завзятий опір відходу до сну – багатьом батькам це знайоме.
Страх спати одні – дуже поширене явище у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Чому ж темрява і самотність у власному ліжку перетворюються для малюка на джерело таких сильних переживань?
Світ дитини сповнений яскравою уявою. Те, що дорослому здається просто тінню від шафи, для малюка легко перетворюється на таємничу істоту чи монстра.
Багата фантазія, необхідна для розвитку, у тиші та темряві може зіграти злий жарт. Звуки будинку, абсолютно звичайні вдень – скрип мостин, шум вітру за вікном – вночі набувають нових, лякаючих обрисів.
Дитина ще не завжди чітко відокремлює реальність від вигадки, і її страхи абсолютно щирі.
Відчуття безпеки для маленької людини нерозривно пов'язане із близькістю батьків. Коли мама та тато йдуть, залишаючи його одного в кімнаті, може виникати тривога розлуки.
Темрява посилює це почуття вразливості та безпорадності. Дитині здається, що без дорослих поряд вона не захищена від усіх тих невидимих “небезпек”, які малює її розум.
Іноді страхи перед сном з'являються після стресових подій – початку відвідування садка, переїзду, хвороби, перегляду страшного мультфільму чи почутої історії.
Накопичена за день напруга, невисловлені переживання знаходять вихід саме ввечері, коли зовнішні стимули зведені до мінімуму
Важливо розуміти: цей страх – не каприз та не маніпуляція. Для дитини вона абсолютно реальна і викликає справжній, сильний дискомфорт.
Лаяти або соромити малюка за його страх – значить посилювати проблему, змушуючи його почуватися незрозумілим і самотнім у своєму переживанні. Набагато ефективніше виявити терпіння, розуміння та спокій.
Як допомогти? Створіть спокійний передбачуваний ритуал перед сном: тепла ванна, читання доброї книги, тиха розмова. Переконайтеся, що в кімнаті комфортна температура та піжама не сковує рухів.
Нічник з м'яким, теплим світлом може розвіяти лякаючу темряву, не заважаючи засинанню. Дайте дитині “захисника” – улюблену іграшку, якій теж “страшно” одному, і тепер вони охоронятимуть один одного.
Обговорюйте його страхи вдень, у спокійній обстановці, малюйте їх або програйте з іграшками – це допомагає знизити їхню гостроту.
Будьте поруч стільки, скільки потрібно, поступово збільшуючи час, коли він засинає один, але завжди даючи зрозуміти, що ви поряд і прийдете на перший поклик.
Поступово, з вашою підтримкою та любов'ю, страх відступить, і дитина навчиться відчувати себе у безпеці у своїй кімнаті.
