Смішні для мене стогін батьків – дитя не читає! Дуже швидко ці стогони з приводу небажання конкретної дитини читати книги переростають у сокрушення про часи та вдачі: ах, не читають діти!
Що ж, мої діти книжки читають. Напередодні застала 18-річного синочка за читанням… Єсеніна (до речі, ви знаєте, люб'язні читачі, що молодь час від часу актуалізує ті чи інші моменти літературної спадщини? Саме – і Бунін, і Бродський раптом читаються).
Розглядаючи свій досвід вирощування з нерозумного немовляти – людини, яка читає, зі смутком передбачаю, що цей досвід навряд чи може бути затребуваний. Оскільки цей досвід насамперед передбачає роботу не над покірною дитиною, а над лінивою собою.
Але все ж таки викладу. Може, комусь знадобиться?
Головне, переконана – особистий приклад. Якщо ви читаєте книги – діти приймуть це як нормативну поведінку. Якщо не читаєте, а лише згадуєте, як читали у дитинстві, – не чекайте, що діти надихнуться цими оповіданнями.
У моєму житті книги завжди були. У житті чоловіка – теж. Звісно, й у житті потомства книжки опинялися у межах доступності навіть тоді, коли дітки ще повзали: полиці від підлоги до стелі, стоси тих книжок, що у полиці й у книжкові шафи не вмістилися – таке було дитинство золоте. Поряд із кубиками та ляльками іграшками ставали книжки – і таке використання все ж таки не стало для останніх згубним. Перед тим, як забрати старшу з дитсадка, ми з молодшим завалювалися час від часу до бібліотеки. Я вибирала книжки, він – витягував дерева-розділювачі і ніс їх добрій бібліотекарці.
Дуже рано ми з чоловіком стали дітям книги читати вечорами. І робилося це без знижок віком (різниця між дітьми – три роки). Дворічний малюк слухав те саме, що й його п'ятирічна сестра. Так, молодшому було складно – та й цікаво. Незрозуміле, недозрозуміле вони обговорювали між собою і якось доривалися до істини, наскільки це можливо. Бувало забавно слухати, як старша молодшому смисли прочитаного пояснює або під час читання, або пізніше, у разі.
“Білий загін”, “Сер Найджел Лорінг”, “Володар кілець”, “Три мушкетери”, “Хроніки Нарнії”, “Кім”, “Капітан Зірви-голова”, “Острів скарбів” (сімейним фольклором став запис, який виконав на комп'ютері син, ледь овлад… капітан Блад – одісея, хроніки, удачі…
Перебравши зараз назви, розумію: ці книжки в першу чергу – про становлення людини. Про те, як робити вибір між честю і безчестям, як не пасувати перед труднощами.
Звичайно, крім пригод, багато читалися казки. Кохана – «Муфта, Півчеревика та Мохова Борода»; «Буратіно» та «Піноккіо»; серія про муммі-тролі; казки братів Грімм; двотомник «Казок та історій» Андерсена, шість книг Олега Волкова – про подорожі до Чарівної країни дівчаток Еллі та Енні; потім Френк Баум – чотири книги про країну Оз…
Ця традиція закінчилася – коли у молодшого з двох у тому відпала потреба, коли обидва набрали нормальну для читання-розуміння швидкість.
А трапилося це – коли до нашої родини прийшов Гаррі Поттер. Скарб я знайшла в Інтернеті, на якомусь фанському сайті. Випадково потрапила, випадково почала читати і читала всю ніч. На ранок, о шостій годині, розбудила дочку: почитай! Тієї до школи треба було до восьмої, годину з невеликою вона читала книжку з монітора. Повернувшись зі школи, сіла дочитувати. Я знайшла ще дві книжки про Гаррі Поттера, прочитала їх.
На Новий рік ми з донькою купили собі першу книгу про юного чарівника. Потім – другу, третю, четверту. Цей комплект оминув увесь клас доньки. Виявилося, що всю цю книгу читає і син, тоді ще учень початкової школи. Книжка побувала в сім'ях його однокласників. Мати одного з однокласників, сама вчителька, сміялася: саме з цієї книги її син почав читати книжки без примусу.
Звісно, у житті моїх дітей були і є фільми, у тому числі – екранізація літтворів. Але книги – первинні, книга відчувається і має відчуватися як першоджерело.
Це дуже важливо – розуміти, що книга не є розширеною редакцією кіношної версії. Фільм – часто лише те, що побачив у книзі сценарист чи режисер. Головне ж – щоб до моменту зустрічі з екранізацією вже сформувалося свій погляд , щоб першоджерело було збережено в пам'яті, щоб на книзі душа виросла, сформований був власний досвід відчуття і розуміння.
Тому ми живемо без телевізора. Щоправда, спочатку, коли ящик ще був, я намагалася дочку навчити дивитися ТБ – освітні програми все ж таки мали місце бути в програмі. Але погана дочка виявилася доглядальницею – скаржилася, що у неї від телевізора очі щипає. На щастя її та наше з чоловіком – чарівний ящик зламався.
Щоб купити новий, на той час потрібні були гроші, а талон на право купівлі товару. Щоб отримати талон, треба було витягнути щасливий квиток у розіграші між членами трудового колективу… Минулих через початок 1990-х років. повинні ці перипетії представляти, а ті, що не пройшли, нехай радіють, що цього досвіду позбавлені.
Загалом доля зберегла нашу сім'ю від покупки нового телевізора.
Чому відмову від телевізора, поряд з органічності книг у житлі, вважаю першим і найважливішим кроком для виховання людини, яка читає?
Тому що телевізор дає інформацію максимально підготовлену до засвоєння. Розжованою, якщо хочете. І навіть трохи ферментованою. На це сприйняття – до того ж у потрібному творцю програми чи фільму ключі – працюють звук, колір, світло, форми та образи, навіть ритм та темп сприйняття вже задані.
Спілкуючись із книжкою, усе це – темп, образи, форми, і навіть живий, емоційний відгук читане – читач генерує собі сам, у своїй уяві – він вільний, він собі і режисер.
Щоб дивитися телевізор, треба лише сісти перед ним та клацнути пультом. Чи лягти, що зручніше, правда? Щоб читати книгу, треба попрацювати, насамперед треба опанувати код культурної людини – осягнути грамоту.
Ось такий мій досвід. Він дав результати. Дочка зробила спілкування з книгою професією (добиває п'ятий курс філфака за спеціальністю видавнича справа та редагування). Син – дизайнер незрозумілої поки що спеціалізації, у книжках насамперед розглядає малюнки. А прочитавши – накидає етюдами враження.
…Одна знайома поділилася своїм досвідом вирішення проблеми дитячого читання. Сторгувалась із сином: вона йому купує новий телефон «як у двоюрідного брата», він їй – читає п'ятдесят книг. Що ж, також варіант…
