Школа готує нас до життя у світі, якого немає.
(Альбер Камю)
Питання «Куди піти вчитися?» ставить собі кожен школяр, хоча б у 11 класі середньої загальноосвітньої школи. Часто цим непростим питанням він мучить як себе, а й оточуючих – батьків, однолітків, старших товаришів і навіть вчителів.
Питання, безсумнівно, нагальне, оскільки його рішення залежить подальше життя. Закінчення середньої загальноосвітньої школи – це межу між дитинством і молодістю чи перехід у доросле життя. Вступ до вузу чи іншого освітнього закладу не сильно змінить життя після шкільної лави – безтурботне життя продовжиться. А той, хто не продовжить навчання після 11-го класу, піде працювати і повною мірою на собі відчує смак дорослого життя. Це стереотипне судження.
Батьки, здається, більше, ніж діти, хочуть, щоб їхні діти вступили до вишу. Це природно, кожен з батьків мріє, щоб його дитині було відведено найкраще місце під сонцем. Але кожен має своє бачення щастя.
Часто питання пошуку вузу ґрунтується не на прагненнях та схильностях самої дитини до певного напряму діяльності, а на престижі університету та сфери діяльності, на матеріальних міркуваннях батьків щодо майбутньої роботи дитини. Всі ці фактори, безумовно, необхідно брати до уваги при виборі місця продовження освіти і при отриманні професії.
І все-таки мало хто замислюється над тим, чим хоче займатися сама дитина. Навіщо тягне сина, що він захоплюється? Ідеальний варіант виникає тоді, коли узгоджуються бажання та дії – вибір життєвого шляху (професії) та освітньої установи, яка «розпалить той факел», яким має «горіти» студент, щоб стати справжнім майстром у сфері, для якої його готували, щоб принести користь суспільству та державі.
Ідеальний варіант трапляється рідко. Часто «вчаться одному, працюють в іншому» – спостереження за життям. Багато хто після закінчення навчального закладу йде працювати в ту сферу діяльності, яка приносить фінансове благополуччя чи душевне задоволення. Це означає, що продовження навчання після 11 класу зводиться лише до отримання «кірочки», яка дозволить заробляти на життя, працюючи і не за фахом.
Статистика стверджує, що люди, задоволені своєю професійною діяльністю, для яких робота – хобі, спосіб життя мають найвищий матеріальний дохід. Такий стан справ цілком законний. Коли людині подобається те, чим вона займається, і вона займається цим постійно, підвищується її здатність краще за інших вирішувати завдання, які перед ним ставить робота. Якщо ж він кращий, це дає йому значні переваги перед конкурентами і, отже, велику зарплату. Як не дивно, але закони буття збігаються із законами економіксу.
Факти свідчать про те, що здобуття професійної освіти після школи лише на 10% визначає якість життя людини. На 90% успіх у професії та житті залежить від внутрішньої мотивації. Зовнішні обставини грають певну роль прокладанні життєвого шляху, але з визначальну.
Кожен має знайти свій шлях, прислухаючись до внутрішніх переконань. Продовження освіти після середньої школи так само, як і загальне оточення, покликані допомогти людині розібратися у собі.
Тоді яке питання є важливішим і що вирішує долю – куди піти вчитися чи чим хочу займатися в житті?
