Ця фраза ранить батьківське серце. Перший імпульс – заспокоїти, переконати, що все негаразд.
Але необережні слова можуть посилити почуття самотності.
Ніколи не кажіть: “Не вигадуй, у тебе ж є Вася!” (якщо Вася – не близький друг), “Сам винен, треба бути добрішим/активнішим” або “Знайдеш нових, не переживай”. Це знецінює переживання дитини.
Ваше завдання – не вирішити проблему миттєво, а дати дитині зрозуміти, що її почуття важливі та зрозумілі.
Почніть з контакту та валідації: “Я бачу, як тобі сумно/одинак. Розкажи мені про це докладніше?” Обійміть, якщо дитина дозволить. Запитайте: “Що тобі означає “немає друзів”? Тобі нема з ким грати на перерві? Чи не вдається знайти близької людини?”
Розуміння контексту – ключ. Уникайте порожніх обіцянок. Замість “Все налагодиться!” скажіть: “Це справді складна ситуація. Давай подумаємо разом, що може допомогти?”
Запропонуйте м'які варіанти, не нав'язуючи: “Може, спробуємо сходити до цього гуртка? Там хлопці зі схожими інтересами”. Або: “Хочеш, запросимо когось у гості? Виберемо щось цікаве разом”.
Акцентуйте увагу на якості, а не кількості: “Знайти справжнього друга справді непросто, це потребує часу”.
Поділіться (дуже обережно!) своїм досвідом: “Я теж іноді відчував себе самотньо у твоєму віці. Пам'ятаю, як це було важко”.
Не давіть на активність. Пропонуйте підтримку, а не рішення: “Я завжди поруч. Якщо захочеш поговорити чи щось зробити – я готовий(а)”.
Іноді дитині потрібно просто бути почутою і зрозумілою.
Ваше спокійне ухвалення його болю – перший крок до того, щоб він знайшов сили знаходити друзів.
