Вероніка, перша дівчина, що підписала із ЗСУ «контракт-мільйонник», тепер має позивний Ляля. Його в 72 бригаді запропонував старший сержант, а рішення командирів не обговорюється.
Ми спілкуємося з 21-річною бійчинею Лялею через телефон — вона викроїла зовсім трохи часу в перерві між військовим навчанням. Не хоче пропускати й хвилини вишколу — бо пропуск в умовах бойових дій може коштувати життя їй або тим бійцям, яких вона, майбутня стрільчиня-санітарка, буде рятувати.
І я не сприймаю таку її налаштованість як наївний юнацький максималізм. Вона занадто довго, три роки (!), добивалася можливості стати військовою, щоб зараз, коли мрія здійснилася, легковажно «гальорити».
«З погляду ТЦК, у мене було багато недоліків: я дівчина, я молодша за призовний вік, я не маю військової спеціальності. Тобто всі шляхи для мобілізації були зачинені. Звичайний контракт зі мною теж не хотіли підписувати — через ті самі недоліки. Тому, для мене контракт 18-24 — не про мільйон гривень, а про шанс нарешті потрапити на війну», — говорить Ляля.
А для мене історія Лялі — це про наполегливість і чітке розуміння мети.
Військкомат у 18 років
Напередодні повномасштабної війни, у січні 2022 року, Лялі якраз виповнилося 18. Вона вчилася на фельдшерку-акушерку в медичному коледжі Білгорода-Дністровського. Відразу вирішила, що проситиметься у фронтовий медпідрозділ. Вдома матері не сказала ні слова.
«Я ніколи не планувала бути військовою, завжди хотіла працювати медикинею. Але коли почалася війна, я зрозуміла: якщо у своїй країні хочу жити під своїм прапором, то мушу щось робити. Я захотіла допомагати нашим хлопцям на передку, стати бойовою медикинею.
Мені було байдуже, що я дуже молода і не маю ніякого досвіду. Головне — мотивація. Є мотивація, бажання — людина навчиться військової справи й у 18 років», — згадує тодішній свій настрій Ляля.
Білгород-Дністровський — її рідне місто, тож у лютому 2022-го вона пішла в тамтешній військкомат, щоб мобілізуватися. Але її кандидатуру ніхто не збирався розглядати навсправжки: мовляв, он скільки дорослих чоловіків проситься у військо, а ти, дівчинка-студентка, продовжуй вчитися.
Ляля виявилася з тих людей, яким труднощі тільки додають азарту. Після відмови військкомату вона прораховувала різні варіанти мобілізації.
У 2023 році вирішила проситися на службу до прикордонників. Білгород-Дністровський — прикордонне місто, відповідних військових частин у ньому достатньо. Ляля намагалася підписати контракт на службу в одній із них.
З моменту невдачі у військкоматі вона подорослішала на цілий рік. Їй було вже 19. Та прикордонники теж не захотіли брати Лялю у свої підрозділи. Сказали, що медики їм не потрібні, і взагалі, вакансій на вузькі спеціальності в них немає.
Але Ляля хотіла служити. Для неї це було принциповим питанням.
Закінчення медичного коледжу формально могло розв'язати проблему спеціальної освіти. З дипломом у військо просилася б уже не студентка, а фахівчиня. Однак Лялі довелося покинути коледж — сімʼя не мала коштів, щоб далі оплачувати її навчання. Дівчина подалася працювати на один із міських заводів. Здавалося, вона відступила ще далі від можливості здійснити свою мрію про армію.
Варіант влаштуватися на роботу у військовий шпиталь чи в лікарню і допомагати бійцям повертатися у стрій її не влаштовував.
«Під час навчання в коледжі ми волонтерили в таких медичних закладах — це було не те, чого я прагнула. Я хотіла на бойові позиції», — пояснює Ляля.
Підтримати
У січні 2025 року дівчина знову пішла в ТЦК Білгорода-Дністровського. Просилася, щоб її мобілізували в будь-яку частину на будь-яку посаду. Але в ТЦК сказали, що у військових частинах не те що міста, а й усієї Одещини немає вакансій.
«Це була відмовка. Мені вже виповнився 21, уже важко було дорікнути, що я майже дитина. До моєї фізичної підготовки теж неможливо було причепитися — я займалася спортом. У мене не було чоловіка і дітей — у ТЦК про це запитували, значить для них це були важливі моменти. І за критерієм сімейного стану я їм підходила більше, ніж старша за віком одружена жінка з дітьми. Але вони все одно мене не взяли», — і зараз сердиться через цю несправедливість Ляля.
Вона впевнена, що якби на її місці був хлопець-одноліток з такою, як у неї, мотивацією і фізпідготовкою, він уже наступного дня був би у військовій частині на навчаннях.
І що їй було робити? Дівчина не могла стати хлопцем чи вмить досягнути 25 років. Вона повинна була домагатися, щоб її взяли у військо саме як дівчину непризовного віку. До речі, за словами Лялі, у ТЦК свого міста вона була єдиною дівчиною, яка просилася в армію. Скільки туди не ходила, інших дівчат, які склали б їй конкуренцію, вона не бачила.
І от за кілька тижнів після того, як у ТЦК вчергове Лялю «відфутболили», коли вона гарячкувато зважувала свої шанси й збиралася силами, щоб почати все спочатку, зʼявилася інформація про можливість підписання контракту для громадян України віком 18-24 роки.
Пробивалася одразу в чотири бригади
«Я звантажила собі застосунок “Резерв+”, бо через нього можна було самостійно податися на участь в експериментальному проєкті від Кабміну. Мені дуже подобалося, що військові частини, з якими можна було підписати контракт, не могли мені відмовити без поважних причин. А моя стать і відсутність диплома в цьому проєкті не вважаються поважною причиною для відмови», — розповідає дівчина.
За умовами проєкту, для підписання контракту 18-24 було доступно кілька бригад і доволі обмежений перелік спеціальностей. Ляля вирішила пробиватися на посаду стрільця-санітара і написала в чотири бригади, що має гарну фізичну підготовку, і хоч не закінчила медичний коледж, базові фельдшерські знання в неї є. Наголошувала на своїй вмотивованості, казала, що не обтяжена сімʼєю і дітьми.
З однієї бригади їй просто ввічливо передзвонили, інша відмовила, третя взагалі проігнорувала запит. І тільки 72-га відгукнулася конструктивно:
«Буквально на другий день вони звʼязалися зі мною, розпитали про місце проживання, родину, освіту, яку посаду я бажаю, стандартні анкетні дані. Потім сказали, що підписувати контракт мені слід у Білій Церкві, за місцем розміщення бригади. І що у ТЦК Білгорода-Дністровського з бригади надійде щодо мене рекомендаційний лист і перший етап відбору я мушу пройти у своєму місцевому ТЦК. Тобто ТЦК мало перевірити, чи фізично й психологічно я готова до підписання контракту».
Ляля згадує, що на підтвердження своєї фізичної підготовки мала відтиснутися не менше 20 разів, максимально багато прокачати прес упродовж 2 хвилин (Ляля змогла 45 разів — цього виявилося достатньо.) І ще витримати кілька забігів — на 100 метрів, 2 і 3 км.
«Якщо хочеш служити, будеш постійно тренуватися. У ТЦК є інформація про відповідні вимоги. Я її ще у 2022 році засвоїла. У спортзал і на стадіон по 4-5 разів на тиждень ходила. Бо розуміла, що треба мати хорошу фізпідготовку, щоб витягати поранених», — пояснює жорсткість свого режиму Ляля.
Психологічні тести мали з'ясувати, наскільки дівчина вмотивована до військової служби, наскільки готова сприймати реалії війни, чи здатна взаємодіяти у військовому колективі тощо.
«Виставити себе іншою, ніж ти є, не вийде, щось приховати й збрехати — теж. Там неможливо інтуїтивно здогадатися, якої відповіді від тебе чекають і яка відповідь є правильною. Бо не передбачено правильної відповіді як такої. Тести складені так, що в сукупності дозволяють розкрити твою особистість», — розкриває секрети психологічного тестування Ляля.
Випробування в Білгород-Дністровському ТЦК дівчина пройшла успішно. Там сформували її особову справу, оформили необхідні документи, вдома вона пройшла ВЛК і поїхала в рекрутинговий центр 72 бригади в Білу Церкву.
«Про те, що я проходжу відбір для підписання контракту, знали мої друзі-військові, а першим дізнався мій молодший брат — йому 11 років, але він вміє берегти таємниці. Мамі я вже все розповіла перед від'їздом у Білу Церкву, щоб завчасно не хвилювалася. Сказала просто, що їду підписувати контракт», — ділиться Ляля.
У бригаду поїхала одна, без супроводу друзів чи рідних. У доросле військове життя взяла з дому тільки документи й засоби гігієни. Навіщо везти за собою цілий обоз, якщо у військовій частині видадуть усе необхідне?
Сентименти про косметику, улюблену сукенку і плюшеву іграшку — не з Ляліної історії. У дівчини навіть не знайшлося, що відповісти, коли я в неї про них запитала. Бо косметика на війні — це так безглуздо. Вона Лялю і в цивільному житті не дуже цікавила.
Не полюйте за романтикою
У рекрутинговому центрі на неї чекали такі самі випробування. Знову психологічні тести й фізпідготовка. Було радісно і трохи страшно: а що як вона провалить відбір уже тут, коли мета майже досягнута?!
Не провалила. Одночасно з нею контракт із 72 бригадою 27 березня підписали ще 5 хлопців, які приїхали з різних міст України.
«Я знаю, що на підписання контракту, крім мене, ще подавалися дівчата у віці 18-24 років. Але я виявилася єдиною, хто пройшов відбір. Може, вони були не такі підготовлені, як я. Якби і я не пройшла відбір у 72 бригаду, то й далі шукала б можливість підписати звичайний контракт — і все одно домоглася б свого.
Експериментальний контракт спростив для молоді шлях в армію, бо їхній вік у цьому випадку став не недоліком, а перевагою. І тут головне — не мільйон, який нам мають виплатити. Я взагалі про ці гроші не думаю, не планую, як буду їх витрачати. Хто йде в армію по гроші, дуже скоро стає 200-м — я в цьому переконана, бо такі люди не розуміють, куди йдуть. Війна — це не про заробітки», — впевнено говорить Ляля.
У навчальній групі вона єдина дівчина серед хлопців. Надалі цілком вірогідно, що буде єдиною в бойовому підрозділі. Її така ситуація зовсім не бентежить.
«Хлопці зараз зі мною поводяться по-різному. Хтось намагається допомогти, як дівчині, хтось спілкується на рівних, не акцентуючи на моїй статі. І перший, і другий варіант спілкування мені зручний. Я думаю, що в умовах бойових дій мушу бути, як усі, бійцем. А не на передовій памʼятати про свою стать, мати жіночу гідність. Приміром, не дозволяти некоректних зауважень, якихось жартів на свою адресу чи у своїй присутності. Узагалі в чоловічому товаристві я зараз не відчуваю ніякого дискомфорту», — впевнено говорить Ляля.
За її словами, серед знайомих їй у Білгороді-Дністровському дівчат вона одна, хто пішов у армію. Подруги сприйняли її рішення дуже позитивно, дехто теж тепер думає про контракт із ЗСУ.
«Коли збираєшся служити, не треба романтизувати армію, війну, військових. Не треба йти в ЗСУ заради красивої форми, чоловічого товариства, сподівання знайти коханого. Бо, потрапивши в армію, ви швидко розчаруєтеся, шукачів романтики буває багато серед 200-х», — з неюнацькою серйозністю говорить Ляля.
На момент нашої з нею розмови після підписання контракту минуло тільки 4 дні вишколу — із передбачених програмою 45. Ляля проходить зараз теоретичний навчальний курс. Поки що нічого не викликає труднощів. Як вона здолає виклики полігону — дізнається, коли потрапить туди.
Коли вишкіл закінчиться, стрільчиня-санітарка Ляля має бути готова надавати медичну й домедичну допомогу бійцям на передовій, брати участь у їхній евакуації тощо. Не романтика, а величезна відповідальність.
Sourse: hromadske.ua
