Кожен з батьків хоча б раз зіштовхувався з дитячою неправдою, від невинної фантазії до відвертого обману. Розуміння причин цього явища допомагає відрізнити нормальний етап розвитку сигналу тривоги.
Дослідники Університету Торонто (Канада) встановили, що перші пробні спроби збрехати з'являються у дітей вже у 2-3 роки. До 4 років більшість дітей здатні на усвідомлену брехню, що пов'язано з розвитком “теорії свідомості” – вміння розуміти, що інші люди можуть не знати, що знаєш ти, повідомляє кореспондент Біловини.
Знаменитий експеримент із лялькою Бобо показав, що діти легко копіюють поведінку дорослих, включаючи обман. Коли дорослий обманював у присутності дитини, ймовірність того, що дитина пізніше збреше сама, значно зростала.
Психолог Пол Екман , провідний світовий експерт у галузі брехні, наголошує, що дитяча брехня часто служить інструментом для уникнення покарання або отримання бажаного. Це базовий захисний механізм, який завжди свідчить про проблеми з характером.
Жан Піаже , основоположник дитячої психології, розглядав ранню брехню як ознаку розвитку уяви та когнітивних здібностей. Дитина вчиться відрізняти реальність від фантазії, і брехня цьому етапі – частина процесу пізнання кордонів.
Однак брехня на благо, наприклад, щоб не образити почуття іншого (“мені сподобався несмачний подарунок”), з'являється пізніше ближче до 7-8 років. Дослідження Єльського університету показали, що розуміння “ввічливої брехні” вимагає вищого рівня соціального інтелекту.
Тривогу має викликати постійну, патернну брехню без очевидної причини чи вигоди. Якщо брехня стає основним способом взаємодії дитини з однолітками чи дорослими, це може вказувати на глибокі емоційні проблеми, страх чи низьку самооцінку.
Американська психологічна асоціація зазначає, що приводом для консультації з фахівцем є брехня, що супроводжується агресією, злодійством чи навмисним заподіянням шкоди іншим. Особливо важливо звернути увагу, якщо така поведінка зберігається після 7-8 років.
Діти, які пережили травму чи насильство, часто використовують брехню як спосіб самозахисту чи привернення уваги. У разі брехня – симптом, а чи не основна проблема, потребує делікатної роботи з дитячим психологом чи психотерапевтом.
Надмірно жорсткі покарання за дрібну брехню можуть дати зворотний ефект, змушуючи дитину вдосконалювати навички обману. Психологи рекомендують фокусуватись на створенні довірчої атмосфери, де дитина не боїться сказати правду.
Важливо розмовляти з дитиною про цінність чесності та наслідки брехні. Пояснення має бути спокійним та відповідати віку, без залякування чи приниження.
Більшість дітей природно переростають період частої брехні в міру дозрівання лобових часток мозку, відповідальних за контроль імпульсів і прогнозування наслідків. Здорові стосунки з батьками є ключовим фактором у цьому процесі.
