Страх темряви, монстрів під ліжком чи дивних тіней на стіні – класика дитячих переживань, здатна довести батьків до жару після десятої нічної «перевірки».
Інстинкт підказує нам увімкнути світло, показати, що в шафі порожньо, переконувати «тут нікого немає», а то й взагалі дозволити спати з настільною лампою. Ми хочемо захистити, заспокоїти, позбавити дискомфорту, повідомляє кореспондент Білновини.
Але що, якщо наше прагнення негайно «виправити» страх насправді заважає дитині освоїти одну з найважливіших навичок у житті? Страх – не ворог.
Це давня, вбудована у нас сигнальна система, покликана оберігати.
Коли дитина каже «мені страшно», вона не просто вередує.
Він повідомляє про реальне, нехай і ірраціональне для дорослого, переживання.
Наше завдання – не знецінити його («не вигадуй», «боятися тут нічого»), не втекти від нього (включаючи світло), а допомогти дитині зустрітися з цим почуттям і навчитися з нею справлятися.
Вимкнене світло – це не жорстокість. Це тренувальний майданчик. Це можливість м'яко, крок за кроком, показати дитині, що вона сильніша за свій страх.
Замість того щоб перевіряти шафу, спробуйте побути поряд у темряві.
Не поспішайте вмикати світло при першому писку. Скажіть: «Так, темрява здається страшною. Я поряд. Ти у безпеці. Давай посидимо тихо та послухаємо нічні звуки?»
Допоможіть йому знайти свої способи заспокоїтися: глибоке дихання («уяви, що надуєш кульку»), улюблена м'яка іграшка-захисник, тихе співання пісеньки.
Розкажіть, що ви теж іноді боялися у дитинстві, і як навчилися справлятися.
Поступово, за вашою підтримкою, дитина зрозуміє, що страх – це просто почуття.
Воно приходить, але воно й іде. Воно не керує ним. Воно не означає, що небезпека є реальною.
Вміння проживати дискомфорт, не втікаючи від нього – це фундамент емоційної стійкості.
Ця навичка знадобиться не лише проти монстрів під ліжком, а й перед шкільним виступом, складним іспитом чи будь-якою життєвою невизначеністю.
Тож наступного разу, коли прозвучить «мам, страшно!», зробіть глибокий вдих.
Можливо, найкраща допомога – це не світло, а ваша впевненість у тому, що ваша дитина здатна пережити цю темряву і стати трохи сильнішою.
